Опис: На першому фото — дівчинка, яка простягає руку, немов прощається з усім, що залишає позаду: дитинство, школу, улюблені іграшки та книжки. У її погляді читається водночас і довіра до дорослого, який веде її за руку, і ледь вловимий сум. Вона оточена теплим сяйвом — символом світла, яке людина завжди несе із собою. Проте, коли дитина переступить поріг дому, у кімнаті залишиться лише холодна порожнеча. Це світло — образ миру, затишку й надії, які зникають разом із вимушеним від’їздом. Книги й м’яка іграшка, що залишилися на столі, мовчазно нагадують: життя було перерване раптово, недочитане, недожите. На другому фото — поїзд. Він виглядає масивним і трохи байдужим, проте саме в ньому закладено силу майбутнього повернення. Колись цей поїзд став символом втечі й розлуки, але в майбутньому він обов’язково стане символом повернення. Він привезе додому дітей, які виросли за роки війни, матерів і батьків, що весь час мріяли про мирний ранок на своїй землі. Він поверне вулицям голоси, подвір’ям — сміх,а домівкам-тепло. І саме тоді світло, яке зникло на першому фото, знову повернеться — вже назавжди, перемігши темряву. Обидва фото з’єднані невидимою ниткою: дитяча рука, що тягнеться в невідомість, і двері поїзда, які колись відчиняться в бік дому. Це історія болю й втрати, але також віри у відродження, у те, що після найчорнішої ночі завжди настає світанок.